Спочатку треба знайти час заглянути в себе, сформувати правильне розуміння, ставлення та усвідомлення. І лише потім можна починати думати про те, як вести стійкий спосіб життя та як створити стійкий світ. Чим я можу підтримати себе як особистість? Перше, що спадає на думку, це слово «повага». Якщо я ціную та поважаю себе, я зможу підтримати себе. Розвиваючи ці якості, я виявлятиму більше поваги до оточуючих, що буде вкладом у стійкість наших відносин. Ви коли-небудь були свідками, чи у вас самих був досвід стосунків, у яких явно бракує поваги? Кохання приходить слідом, але спочатку треба навчитися поважати. Тільки так я зможу пізнати людину краще і, можливо, полюбити.

Цей рівень поваги надалі переходить у повагу не лише до окремих осіб, а й до суспільства в цілому, оскільки настає віра в силу взаємодії. Енергія спільної дії істотно вища, ніж коли я дію наодинці. Десять людей, працюючи разом, можуть за три години отримати чудовий результат. Я ж можу працювати тридцять годин сам по собі і навіть не наблизитись до того результату, який буде отримано спільно. Повага до спільних дій, до суспільства як до єдиного цілого, безумовно, лежить в основі майбутнього прогресу. Приділяючи увагу концепції поваги та розвиваючи в собі цю якість, ми почнемо думати не лише про найближче оточення, а й про світ загалом, про всю планету. Запитайте себе: «Наскільки ми поважаємо цей Дім, наданий нам для життя?» Ми не створювали його, він був нам дарований.

Мені як жителю цього Дому треба поставити питання особисто собі: «Наскільки я поважаю свій Дім, дбаю про нього, присвячую себе йому? І чи можу я поважати всі форми життя, живучи в цьому Домі, на моїй планеті?» Хочеться сказати, що медитація — це один із найкращих способів підтримки на належному рівні всіх трьох аспектів сталого розвитку. Мені буде легше підтримувати світ довкола, якщо я почну з себе, зі створення правильного налаштування розуму, що врешті-решт просто означає взяти на себе відповідальність за всю планету. Якщо я вважатиму, що за те, що відбувається з нашим світом, відповідальні інші: «як вони таке допустили; вони не мали цього робити; чому вони таке роблять і т.п.», — я не зможу зробити жодного внеску в реальні зміни на краще. Але якщо, зупинившись на мить, я запитаю себе, яку роль я маю в цьому зіграти, то я зможу побачити, що на мені теж лежить відповідальність за допомогу у створенні кращого світу.

Б.К. Джаянті