Перш за все, що таке воскресіння або відродження? Пробудження? І як ви думаєте: чи Великдень є лише на один тиждень, чи на все життя? Люди святкують Великдень і пам'ятають про нього декілька днів. Та якщо я хочу відчути дух Великодня, тобто дух оновлення, мені слід зрозуміти, що кожного дня я маю бути відродженим або «воскреслим». Для цього потрібні три речі: пробудження, оновлення та вміння перенавчати себе, і вони мають бути постійними. Ви не можете один день їсти, а потім не їсти; чи випити води один раз і потім 3 дні не пити. Реальність – це те, що відбувається кожного дня, тому кожного дня нам необхідні ці три речі, і якщо я «сплю», тобто я забув духовні принципи, я буду страждати, відчувати печаль. Біль не зникне, доки я не вирішу, що хочу по-іншому. Це не вибір Бога і не Його відповідальність.

Коли я жив у Туреччині, я часто чув, як люди кажуть: «На те воля Аллаха!». Одного разу я сказав своєму знайомому: «Хіба ваше життя засноване не на вашому рішенні, не на вашій волі? Хіба це не ваші думки, життєві цілі і власні бажання створюють те, що відбувається у вашому житті?»

Якщо я «сплю», я відчуваю, що я нічого не можу зробити. Якщо ж я пробуджений, воскреслий, я відчуваю себе господарем власного життя. Що сильніше – проблема чи я? Якщо я можу заглибитись у себе, мої можливості, моя внутрішня сила, моя здатність змінювати себе будуть сильнішими аніж будь-яка ситуація або проблема. Скарги, звинувачення, порівняння - все це відбувається з людьми повсюди, постійно. Та коли щось відбувається постійно, тоді ми відчуваємо, що не можемо з цього вийти і хочемо, щоб хтось нас врятував. Звичайно, хтось може подати мені приклад, дати мені ключа, однак повернути ключ у замку мушу я сам. Я сам відповідаю за це. Це й є пробудження, воскресіння або відродження: коли я розумію, що я господар свого життя, я можу вчитись на власному життєвому досвіді, і у мене є для цього ключ.

Коли виникають труднощі, я вчуся бути спокійним. Як нам підтримувати стан відродження? Я маю вчитися слухати і чути. Та якщо я не буду спокійним всередині, я нічого не зможу почути, у мене буде страх, гнів; я буду думати, що хтось інший повинен для мене щось зробити. Але якщо я спокійний всередині, я чую той самий внутрішній голос, який каже: «Ти є, ти існуєш, а отже ти зможеш». Бачте, люди взагалі-то багато чого можуть. Кажуть, що душа людини може вознестись і стати ангелом або впасти і стати демоном. В чому різниця? У вмінні підтримувати стан відродження. Важливим є бажання вчитися заново. Як я можу вчитися, якщо я не можу перенавчатись, тобто я зав'язаю і зупиняюся. Я зав'язаю в тому, що мало місце кілька років тому: хтось мені щось сказав, я це прийняв і тримаю в собі. Я зав'яз, я не можу вчитись далі, оскільки, перш за все, не можу засвоювати уроки минулого. У мене є гнів по відношенню до минулого, є почуття вини.

Здатність вчитися і перенавчатись пов'язана з смиренням. Чим є смирення? Бути відкритим, як квітка перед сонцем; немає почуття вини; я нікого не звинувачую, але по-справжньому бачу, які прекрасні уроки подає мені життя. Деякі уроки є досить болючими. Однак не дозволяйте собі плекати звичку до страждань. Інакше не буде відродження. Хтось думає, що страждати необхідно; їх так виховали. Але бути воскреслим значить бути просвітленим, а бути просвітленим значить бачити, що є природним станом людського життя. Природні речі у житті завжди є позитивними; страждання й біль означають відхилення. Звичайно, вони можуть чогось мене навчити, однак мені не варто повторювати ті ж самі вчинки, які роками завдають мені тих самих страждань. В такому разі я не є просвітленим, адже я не можу вчитись на власних помилках, а це дуже важливо робити щодня. Інакше ми занадто звернені назовні, і не можемо протистояти ситуації зсередини. Я не маю на увазі, що ми повинні дивитись всередину і роздивлятись власний бруд, чи вдаватись до марних роздумів. Я вважаю, що є дві найважливіших сили: інтроспекція та вміння розрізняти. Вони означають духовну зрілість. Я відродився і вчусь на власному досвіді, не повторюючи неправильні речі. Якщо ж я їх повторюю, то знову й знову відчуваю печаль. І це означає, що відродження немає, я обрав бути жертвою. Якщо щось відбувається з нами знову й знову, щось повторюється знову й знову, ми маємо усвідомити, що це ми даємо на це дозвіл. Звичайно, іноді трапляється щось несподіване, та чи засвоюю я цей урок, чи я дозволяю ситуації повторюватись? Наприклад, дозволяю людині знову й знову контролювати мене, дозволяю комусь знову й знову використовувати мене неправильно, або створюю залежність? Чи зустрічали ви людей, які завжди скаржаться на інших або на власні проблеми? Якщо ви добре знаєте таку людину, ви спокійно, з любов'ю її вислуховуєте, а потім запитуєте: «Чому ж ви продовжуєте дозволяти, щоб це відбувалось?» Вона відповідає: «Ні-ні, це не я, це вони, це їхня помилка». Однак чому ж тоді ви почуваєтесь погано, якщо ви все робите добре? Ви маєте відчувати себе добре.

Я знаходжуся на Землі для того, щоб весь час страждати? Якщо я цього хочу, то я й буду давати на це дозвіл; якщо я в це вірю, то це й буде мати місце. Ми забуваємо, що у нас є одна особлива сила, якою ми повинні користуватись щодня: це сила вибору. Замість цього ми говоримо: «Так, але ж моя мати ставилась так до мене 15 років, а мій чоловік поводив себе зі мною ось так. У моїй країні це ось так… Через це…» Та невже ж ми не можемо обрати інший погляд та інше ставлення? Ті, хто обирає зміни, поважають себе, вони цінують своє життя, їхня мета – досягти щастя, і ця мета є змістовною; вони не дозволять собі повторювати неправильні, негативні речі. Як нам це зробити? Є різні методи, я назву вам один: простити, забути і йти вперед. Чи можете ви сказати: «Я не можу простити?» Ні, у вас немає такого права. Адже ви вірите в Бога? А Бог вас прощає. Багато хто з нас ходить до церкви, вірить у воскресіння, просить Бога про різні речі. Та якщо у мене немає співчуття до людей, я даремно витрачаю свій подих, вимовляючи молитви. Ви ніколи не зможете того, що ви самі не робите і чим ви не є. Ви не можете очікувати на милосердя до себе, якщо ви не виявляєте його до інших. Якщо ви не вмієте прощати, як же ви отримаєте прощення? Ви хочете, щоб інші прощали ваші помилки, адже ми всі робимо помилки? Та якщо ви хочете, аби інші вас прощали, дозвольте собі прощати інших. Однак вони роблять помилки, а ми їм постійно про це нагадуємо. Якщо ми хочемо контролювати когось, ми нагадуємо йому про те неправильне, що він зробив у минулому. Наша пам'ять є вибірковою; ми знову й знову стаємо суддями і розглядаємо його «справу».

Отже, це і є стан воскресіння, відродження, пробудження: простіть, забудьте, йдіть вперед. Відпустіть. Це і є кілька кроків до істинного воскресіння. Його можна святкувати щодня. Власний дім ви можете зробити храмом.

Зараз час не для декларацій, але для явлення істини. А про істину не потрібно багато розповідати, істина — це те, ким ви є. Ви або поважаєте інших, або ні; або любите, або ні. Ви знаєте: якщо я буду виправдовувати в собі те, що є неправильним, воно буде зростати; ви знаєте: якщо я забуваю і відпускаю, я зразу ж отримую прощення, і мені не потрібно просити пробачення. Якщо ви знову й знову просите одне й те саме, ви цього не отримуєте. Чому? Тому що спочатку я маю пересунути щось всередині себе, щось прибрати, звільнити простір, в якому я буду отримувати щось хороше. Я не можу відчувати себе щасливим, якщо я відчуваю гіркоту. Я можу піти на вечірку і там щосили веселитися, однак мені щодня доведеться зустрічатись з тим, хто я є. Я не можу робити вигляд, що я щасливий; я не можу робити вигляд, що я спокійний, якщо всередині все зовсім не так. Це й є істина: стан, коли зовні я такий же, як і всередині. І практикувати це потрібно щодня, а не два рази на рік.

Ми маємо бути дуже обережними з деклараціями, маємо бути впевненими, що ми робимо те, про що говоримо, маємо вірити в те, що ми будемо це робити. Це створює позитивну енергію. А інакше все перетворюється просто на релігійний ритуал. В тиші я можу заглибитись в себе і роздивитись себе, зрозуміти себе таким, який я є, і мені подобається це робити. Я бачу щось хороше. Адже всі ми, душі, маємо внутрішню цінність. Однак є ще декілька дрібниць… І якщо я не побачу їх і не покладу їм край, вони стануть великими. До останнього подиху я є учнем; це щось дивовижне. Це чудово. Чим довше я залишаюся учнем, тем більше я можу бути господарем самого себе. Така душа надихає інших, стає для них прикладом. Люди не стають краще від того, що ви робите їм зауваження, виправляєте їх. Це лише викликає в них розгубленість. А бути учнем - значить об'єднувати людей. Для цього ми маємо бути більш зрозумілими для людей, це створює довіру. Довіра зміцнює відносини і суспільство. Якщо немає довіри, то завжди є підозрілість, немає справжнього спілкування та взаєморозуміння. З чого починається довіра? З розуміння, з того, що ви є зрозумілими для інших. Якщо я чесний, я отримую від інших підтримку і допомогу. Для людей важливо не те, чи ви довершені, для них важливо, чесні ви, чи ні. Довіра створює основу; вона створює відкритість. Дуже важливо довіряти собі: якщо у вас є сумніви з приводу себе, інші не будуть вам довіряти; якщо я не сумніваюся у собі, інші теж не будуть в мені сумніватись. Сумніви руйнують мене зсередини. Інколи люди думають, що невпевненість у собі — це смирення. Однак смирення – це щось дуже позитивне; воно означає, що я відкритий до навчання. Інколи нам подають смирення неправильно, говорячи, що невпевненість у собі це й є смирення. Нас так виховують: сумніви у собі, самоприниження - це правильно. Насправді ж це невірно і не дуже добре. Я ріс в Австралії і ходив до католицької школи; цього хотіли мої батьки. Ця школа була державною, але католицькою. Я пам'ятаю, як священник казав нам, що ми маємо робити те, робити се, це – таїнство того, це - таїнство цього; таке-то таїнство ми маємо чинити через те, що ми народжені з первородним гріхом… Я спитав у нього: «А що це таке? Що це означає?» Він сказав: «Ви знаєте, Адам вчинив дещо неправильне». Тоді я спитав: «Що ж він зробив?" Священник сказав: «Він з’їв яблуко, яке йому дала Єва». Я спитав: «А що не так з яблуками?» Потім я сказав йому: «Ви знаєте, я не певен, але я думаю, що спочатку ми всі хороші, а потім потрапляємо під вплив і починаємо робити щось неправильне. Але ж хіба ми не починаємо свій життєвий шлях від початку хорошими?» Він сказав: «Ні-ні, думати так - абсолютно неправильно. Це ваша погорда, вам потрібно смирення».

Я відчував, що щось тут не так. Звісно, ми робимо неправильні вчинки, і ми маємо звертати на це увагу. Але ж я – не Адам, я – це я, і душі є індивідуальними істотами. Це стало початком моїх досліджень. Я сказав собі: «Я не знаю», і тому вступив до університету. Я вивчав психологію і педагогіку; на другому році нас посилали на практику до школи, щоб ми отримали досвід, але ми вивчали й інші предмети, якщо ми бажали. Я вирішив вивчати китайську філософію та історію і початкове християнство. Дещо різні речі, чи не так? Ви знаєте, поглянути з різних сторін — це завжди добре. Хто сказав, що ви грішник? Що це означає? Потім я зрозумів, що означає «гріх»: ви саботуєте свої найкращі прояви. Я обираю неправильні думки, неправильні вчинки; і це приходить не ззовні, це відбувається всередині. Кожного дня я відроджуюсь, я не можу бути під владою чогось, чим я не можу керувати. Мені було 18, мій батько питав мене: «Чим ти займаєшся?» Коли мені було 19, я поїхав до Індії. Він спитав мене: «Що ти там робиш?» Я відповів: «Та так, читаю потрошку». Мені подобається вислів Сократа: перевірте своє життя, щоб зробити його достойним.

Відродження: повернення до витоків. Я думаю, що зараз це є дуже важливим: повернутись, згадати первинне «я» і усвідомити, що я можу бути господарем власного життя. Звичайно, нам потрібна допомога божественного, але ваші стосунки з Богом є особистими. Особисті стосунки неможливо встановити через когось іншого: гуру або священника. Ні, ви звісно можете, якщо хочете. Але в будь-якому разі за свої вчинки відповідаєте ви. Чи може хтось інший увійти до мого розуму, і вирішити, що я маю робити? Я маю змінити свої думки, поглянути на свої вчинки.

Інакше ви стаєте пасивними, і ви потрапляєте до різних ситуацій, у вас немає сили, аби створювати їх самостійно. Але я можу це зробити. Якщо я помічаю, що я на щось скаржуся, я маю стати для себе вчителем і спитати себе: «Навіщо я роблю це знову і знову?»

Далі: мій зв'язок з Джерелом, з божественним, з Богом. Я маю бути пов'язаним з цим благодатним Джерелом, Його любов до душі є безумовною. Він розуміє, як нам важко, і говорить: «Будьте терпимими до себе, але будьте уважними. Не примушуйте себе, але й не будьте лінивими». В тиші я можу почути це. Якось ми поїхали з групою до Дельф, на конференцію «Відродження древнього духу Греції», і найкращою частиною цієї конференції було те, що ми вставали рано і сиділи в тиші на березі моря, відчуваючи красу безмовності. Це було просто чудово: ви відчуваєте диво Бога, диво природи, ви відчуваєте що вам виказали честь бути часткою буття. Ми маємо виділяти час для безмовності: йти в глибину; це створює усвідомлення, яке впливає на мою поведінку, і тоді я можу забути, простити, відпустити і вчитись. Я можу поставити крапку і рухатись далі, тому що моє життя є дуже цінним. Звичайно, існування інших теж є цінним. Цінуйте власне життя, в цьому допомагає правильне смирення і глибока віра в те, хто ви є.

Письменник, лектор і вчитель медитації, Ентоні Страно був координатором центрів Раджа Йоги у Греції. Він також проводив у багатьох країнах світу семінари та майстер-класи з усіх питань самовдосконалення. Ентоні Страно завжди вважав себе як вчителем, так і учнем; у центрі його існування був його власний духовний шлях. У 2011 році Ентоні Страно відвідав Україну.