Колись давно жив собі у лісі маленький ведмедик. Одного разу, граючись, він зустрів двох борсуків. Він хотів пограти з ними, але вони не хотіли з ним гратись. Їм хотілось битись. І вони це зробили. Потім вони залякували ведмежа кожен день впродовж тижня. Якось вони перестали з`являтися. За все своє подальше життя цей ведмедик ніколи більше не зустрів жодного борсука.

Наш маленький ведмедик ріс, ріс, і кінець кінцем у нього з`явилося своє власне ведмежатко. І перше, чого він навчив його, було те, які злі та небезпечні борсуки. Тому маленьке ведмежатко росло налякане борсуками і сподівалося, що ніколи не їх зустріне. А тато-ведмідь, згадуючи свої сутички з борсуками в дитинстві, весь час приказував: «Сподіваюсь, тобі ніколи не зустрінеться жоден борсук, вони такі негідники… жахливі істоти, я ніколи їх не забуду».

Впродовж багатьох років, поки ведмежа росло, коли воно блукало в лісі, щонайменше раз на день у нього з`являлась думка: «Сподіваюсь я не зустріну борсука, сподіваюсь, я проживу сьогоднішній день без борсука». Якщо воно на це сподівалося, то значить боялося борсуків. І от в один урочий день ведмедик зустрів одразу трьох борсуків! Абсолютно несподівано вони вистрибнули з-за кущів, сміючись та жартуючи один з одним. Ведмідь завмер, як укопаний, побачивши борсуків. В його голові була тільки одна думка: «О ні! БОРСУКИ!»

В той момент, коли борсуки помітили його, вони перестали сміятись. Вони теж завмерли, паралізовані від страху, і через мить – розбіглись хто куди.

Тепер ведмідь був здивований. Через деякий час він все зрозумів. Виявилось, що він був практично в п`ять разів більше за борсуків. Він був просто гігантом в їх очах. З того дня він вже ніколи більше не боявся борсуків. Він ніколи не «сподівався», що йому не зустрінеться борсук.

Так і наші страхи й тривоги іноді приймають форму надії. Замість того, щоб робити щось, ми просто сподіваємося, що все станеться само собою або навпаки – не станеться! За словом «сподіваюсь» ховається страх перед чимось, що в дійсності може виявитись зовсім нестрашним.